|
Я бачив кльовий сон. Немов переді мною
Безмірна, та пуста, і дивна площина.
І я перед комп’ютерами сто́ю,
Готовий до абиякого бою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кожного в руках клавіатура й мишка,
І голос сильний нам з навушників гримить:
«Іграйте в цю ігру! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод.
Бо вам призначено ігру цю прошерстить».
І всі ми, як один, перед комп’ютерами сіли,
І тисяч пальців об клавіатуру загуло;
Ми стали докладати усі сили,
Гравців майбутніх аби глюки не спинили,
Раз по раз клікаючи, куди треба було.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так по клавіатурі ми гриміли раз у раз;
І щоби багів трохи менше стало,
Потроху гру проходили цю жваво,
І далі йшли, ніщо не спинювало нас.
І кожний з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам’яті в людей за сей кумарний труд,
Що аж тоді у гру цю будуть грати люди,
Як ми пройдем її та вирівняєм всюди,
Як наші руки тут, на клаві, зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ми геймери! Ми добровільно взяли
На себе працю. Ми компа рабами стали:
На шляху поступу програм ми лікарі.
|
Я видел клёвый сон. Как будто предо мною
Безмерная, пустая и удивительная плоскость.
И я перед компьютерами стою,
Готовый к какому угодно бою,
А дальше тысячи таких самых, как я.
У каждого в руках клавиатура и мышка,
И голос сильный нам с наушников гремит:
«Играйте в эту игру! Пускай ни жар, ни холод
Не остановят вас! Переносите труд и жажду, голод.
Ведь вам предназначено игру эту прошерстить».
И все мы, как один, перед компьютерами сели,
И тысяча пальцев об клавиатуру загудело;
Мы стали прилагать все силы,
Игроков будущих чтоб глюки не остановили,
Раз за разом кликая, куда надо было.
Как водопада рёв, как битвы крик кровавый,
Так по клавиатуре мы гремели то и дело;
И чтобы багов чуток меньше стало,
Понемногу игру проходили эту резво,
И дальше шли, ничто не останавливало нас.
И каждый из нас то знал, что славы нам не будет,
Ни памяти у людей за этот кумарный труд,
Что аж тогда в игру эту будут играть люди,
Как мы пройдём её и выровняем всюду,
Как наши руки тут, на клаве, сгниют.
Но славы человеческой совсем мы не желали,
Ведь не герои мы и не богатыри.
Мы геймеры! Ми добровольно взяли
На себя труд. Мы компа рабами стали:
На пути прогресса программ мы доктора.
|
